Artist In the Spotlight

Researched and prepared by Leona Bridges (published in Dec 2016/Jan 2017 Promin)

 

Myrna Kostash

 

Myrna Kostash is an acclaimed writer of literary and creative nonfiction who makes her home in Edmonton when she is not travelling in pursuit of her varied literary interests and passions. These have taken her from school halls in Vancouver, BC, to Ukrainian weddings in Two Hills, Alberta; from the site of the mass grave of Cree warriors in Battleford, Saskatchewan, to a fishers’ meeting in Digby, Nova Scotia; from the British Library in London, UK, to the Hagia Sophia in Istanbul.

 

She is inspired in her work by her childhood in the Ukrainian-Canadian community of Edmonton, her rites of passage through the Sixties in the US, Canada and Europe, by her discovery of the New Journalism and feminism in the 1970s, by her rediscovery of her western Canadian roots in the 1980s, by her return to her spiritual sources in Byzantium and the Eastern Christian (Orthodox) Church, and, most recently, by her re-education in the history of Indigenous and Settler relations in western Canada.

 

Myrna is the author of the multicultural classic, All of Baba’s Children (1978), which has never gone out of print. Her second book, Long Way From Home: The Story of the Sixties Generation in Canada (1980), was the first to narrate the specifically Canadian experience of that era, and has been acknowledged as such by grateful scholars of today. Though out of print, No Kidding: Inside the World of Teenage Girls (1987) and The Next Canada: In Search of the Future Canada continue to find readers because of their passionate reportage. With Bloodlines: A Journey into Eastern Europe (1993) and The Doomed Bridegroom: A Memoir (1997), Myrna hit her full stride in the burgeoning nonfiction genre known as creative nonfiction, the latest example of which is her recent book, Prodigal Daughter: A Journey to Byzantium, a gathering-together of travel writing, memoir, historical and political narrative, art history and reflection.

 

While working on books, Myrna works on smaller literary projects such as the traveller’s companion to the North Saskatchewan River, Reading the River (2005), and the compendium of historical and literary texts about the 1885 Frog Lake Massacre, The Frog Lake Reader (2009), and about the Battle of Seven Oaks in 1816 Manitoba.

 

These same interests – her roots in western Canadian, Ukrainian-Canadian and Ukrainian culture and history and her engagement with Canadian social issues – are reflected in her work for radio documentary with the CBC’s program, Ideas, and in her current project, a theatrical play based on characters from the story of Frog Lake.

 

Unsurprisingly, Myrna’s work has been viewed within the lens of Canadian Studies, especially among appreciative Canadianists in universities of eastern, central and southeastern Europe.

 

Myrna is in demand at home and abroad as a public speaker, lecturer, reader and panellist, appreciated for her impassioned opinions, wide-ranging commitments and concerns as a writer and citizen, and her career-long advocacy for her beloved genre, literary nonfiction.

 


 

Michael Hingston of the Edmonton Journal1 interviewed Myrna last May about her most recent book, The Seven Oaks Reader.  “My books are about what people say,” said Myrna.  She does not verify whether a given historical source is reliable.  Rather, Myrna juxtaposes a number of perspectives on a given event and leaves them to fight it out on the page.  The battle of Seven Oaks took place two hundred years ago on the site of what is now Winnipeg and tells of an unusual event in Metis history.  “It has a very peculiar ending, actually. You can get away with killing armed settlers, and nobody is ever successfully prosecuted for it. Look what happens, a couple of generations later, to Louis Riel. The whole thing (at Seven Oaks) kind of fizzled out.” Myrna feels that Metis history is underrepresented on library bookshelves.

 

The Seven Oaks Reader constitutes a wake-up call to non-indigenous Canadians.  The Ukrainian Canadian community should be proud to count among its artists a woman whose empathy for our indigenous brothers and sisters illuminates their troubled past.

 

Researched and prepared by Leona Bridges

1Hingston, Michael The Edmonton Journal May 19, 2016, “Myrna Kostash’s New Book a Wake-up Call to Non-indigenous Canadians”.

 

СВЯТО ГЕРОЇНЬ

(Published in June/July 216 Promin)

СВЯТО  ГЕРОЇНЬ 2016 РОКУ ПРИСВЯЧЕНО ЖІНКАМ-ГЕРОЇНЯМ ПЕРШОГО ПОСЕЛЕННЯ УКРАЇНЦІВ У КАНАДІ З НАГОДИ 125 ЛІТТЯ

 

7 вересня 1891року на канадську землю прибули перші поселенці з українських земель Іван Пилипів і Василь Єленяк.

В наступних роках прибуло до Канади  щораз більше людей  з українських земель. Тепер в Канаді проживає  біля 2 мільйони людей українського походження.

Приїжджали цілими родинами, часто з малими дітьми, найчастіше майже  без жодного матеріяльного забезпечення, але з надією на краще життя на новій, обіцяній землі.

Велику, навіть вирішальну ролю в організуванні та забезпеченні життя родини на новім поселенню припала жінкам.

Вони брали на свої непосильні плечі не тільки опіку над дітьми, домове господарство, але також допомагали обробляти поле, корчувати ліси, будувати доми. Тим жінкам піонерам, а навіть героїням, Комітет Українок Канади відділ Торонто під проводом Голови, Стефи Шимко, з блискучою доповіддю Оксани Бризгун-Соколик, присвятив цьогорічне Свято Героїнь, яке відбулось 21 лютого 2016року в домі ім. Тараса Шевченка на вул. Горнер.

На сцені символічно стояли і привітали аудиторію  фігури-родина вбрані в народніх строях з Буковини  – батько, мати і син та золотий сніп пшениці декоративно прибраний  вишитим рушником. Це експонати з музею Ліґи  Українських  Католицьких Жінок Канади Торонтонської Єпархії.

Відспівано канадський славень. Преосвященніший Владика Андрій, Єпископ Східньої Єпархії Української Православної Церкви в Канаді, провів молитву. Згадав тих жінок – піонерок, котрі прибули до Канади  125 років тому ; також тих, котрі сьогодні боряться  за волю України в рядах Українських Збройних Сил, працюють, допомагають як волонтери.  Вони—також героїні.

Голова Комітету Українок Канади, Стефа Шимко, привітала почесних гостей – достойного Генерального Консула України, Людмилу Давидович; колишню голову Конгресу Українців Канади відділ Торонто, Оксану Реву; о. Олега Юрика від Свято-Миколаївської Української Католицької Церкви, достойних Голів Організацій, та усіх присутніх.

Відтак, Голова згадала другу річницю жахливих подій на Майдані. “Mи разом із українським народом вшановуємо пам’ять Небесної Сотні та жертв Революції Гідності— переламні, історичні події, які співпадають з нашим святом.”  Усі присутні вшанували пам’ять загиблих героїв одно хвилинною мовчанкою.

Голова коротко наголосила важливу ролю, яку відіграла українська жінка першої хвилій іміграції, яка часто себе фізично жервувала, щоб здобути кращу долю для себе і своєї родини.

Про працю перших поселенців п. Шимко сказала: “Вони корчували ліси, орали волами, сіяли руками, молотили ціпами, мололи муку жорнами, пряли, вишивали, ткали килими…Це була тяжка праця з примітивними знаряддями від ночі до ночі, щоб забезпечити родину житлом і харчами.

Вони одночасно будували церкви, школи, та творили організації, щоб зберегти та розповсюджувати українську культурну спадщину і традиції свого народу. Наші перші поселенці стали народом основноположником Канади, збагативши її демографічно, соціяльно, економічно, культурно та політично.”

Головною доповідачкою свята виступила почесна Голова СФУЖО, Оксана Бризгун-Соколик, котру за віддану працю, та вагомий внесок з питань культури, і за особистий внесок в справах відродження України нагороджено Орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня, а також багатьма грамотами, медалями, подяками та відзнаками. Її доповідь “125 ліття Українців в Канаді. Українська жінка піонерка”– була цікавою, змістовною та зворушила серця усіх присутніх.

Вона говорила про індивідуальні долі людей – жінок, матерів їх величезну посвяту. Вони, долаючи невимовні труднощі, зуміли досягти головну ціль – пережити, зберегти родину, зберегти свою віру, культуру, в великій мірі причинитися до розквіту Канади, передовсім західних провінцій Манітоби,  Альберти, Саскачевану.

Декілька прикладів з доповіді п. Соколик: “Вероня з Буковини приїхала до Канади 4-літньою дівчинкою в 1898 році. Одружилася молодою. Мала тяжке життя на гомстеді і велику родину. Всім дітям дала вищу освіту своїм вишиванням. Вишивала сорочки,продавала їх і за заробітки діти вчилися.”

Другий спогад С. Зеленіцького: “привезли нас та скинули на гомстеді. Було над вечором. Нас шестеро дітей, а одно ще у мами на руках. Викопали яму. Поставили над нею буду, прикрили листям, щоб було де переночувати. Ніч запала. Зірвався вітер, позривав дах і хати не стало. Зачало гриміти і пішла злива. Мама нас тулила, та гріла під деревом в зливі.”

І така доля багатьох, багатьох…..

Але українські люди, поборюючи усі труднощі, спромоглися скоро піднестись на поверхню. Розуміючи, що в великій мірі майбутня доля їх і їхніх дітей залежить не тільки від їхньої праці, але  також від їхньої освіти, старались всіма силами запевнити їм можливість науки.

Цитую п. Соколик: “І вже в 1951р. прем’єр Манітоби каже ‘сини і дочки українських еміґрантів, котрі ще не так давно не вміли говорити англійською, тепер кінчають університети. Багато з них займає відповідальні становища в підприємствах, промисловості, рільництві. Шість членів Манітобської Праводавчої Палати є українського походження. Один з них дост. Н. Бачинський займає найвищу позицію в тій Палаті –Speaker of the House. Громадяни Манітоби віддають честь українським піонерам, котрі допомагали загосподарювати ті прерії, вложили так багато праці для добра, розбудови нашої країни.’”

А ще з досягнень перших еміґрантів: “Родина Косташів приїхала до Канади в 1900 р. В 1968 р.газета в Едмонтон писала про них: “п. Косташ приносить 24-тий університетський диплом в цю родину еміґрантів.”

“В Торонто мешкає онука родини Стратейчуків, яка приїхала до Канади в 1900 р. – це Рома Франко. Вона викладала українську мову і літературу в університеті в Саскачевані, була там Головою славістичного відділу. Бачила зацікавлення своіх студентів українською літературою і, щоб їм уможливити читати ті твори переклала понад 20 творів на англійську мову. Сама їх розповсюджувала по бібліотеках і університетах. Робила це добровільно.”

Савеля Стечишин – нагороджена Order of Canada. З її ініціятиви зорганізовано першу жіночу організацію в 1923р. – Союз Українок Канади. Викладала в університеті домашню економіку. Авторка книги “Mистецькі скарби українських вишивок”, та славної куховарської книжки “Traditional Ukrainian cookery”, яка вже мала більше як 20 видань.

І на закінчення п. Соколик сказала такі правдиві слова: “Шановні присутні! Ми приїхали на готове. Не лише на готовий хліб, а на церкви, організації, школи, домівки, часописи, бібліотеки…Хтось це будував, чиїсь руки, чиїсь ум і чиїсь  гроші це творили. Наші попередники залишили нам колосальну спадщину і роля жінки в тій боротьбі за життя, за кращу долю для своіх нащадків була величезною, вирішальною.”

Свято також було збагачене зворушливою, якісною мистецькою програмою. Солістка Віра Змієвська чудово заспівала дві пісні- «Три поради» і «Мамина сорочка». Показано оригінальний відеомонтаж  присвячений Жінкам-героїням  першого поселення українців в Канаді, на композицію  «Я в чужині дивлюсь на небо».

Співак Олег Бунча гарно виконав дві пісні- «Соколята» і «Мамина світлиця».

Професійний декламатор Лариса Баюс зворушливо рецитувала художнє читання вірша  «Наші журавлі» поетеси Надії Козак.                     Молодіжний ансамбль Пролісок Осередку  СУМ під мистецьким керівництвом дириґента Олесі Коник прекрасно виконав три пісні: «Мова колискова», «Гілка калини», «Лети тужлива пісне».

На завершення програми представлено відеомонтаж  українських героїнь, котрі були вшановані Комітетом Українок Канади протягом останніх 10 років.  Подячну молитву провів о. Олег Юрик з Української Католицької Церкви св. о. Миколая. Свято Героїнь завершилось відспіванням усіма присутніми українського славня «Ще не вмерла Україна, ні слава ні воля»

Вміло і зручно програму вела членкиня Комітету Українок Канади, Катерина Литвинюк.

Після завершення офіційної програми, представники Комітету Українок Канади  взяли участь у спільній знимці в атмосфері веселих та позитивних вражень. Ґратулюємо всім тим, які спричинилися до цього чудового свята!

Євгенія Мельничук
Член управи Комітету Українок Канади
Членкиня С.У.К. Відділ ім. Княгині Ольги в Торонто